!  !

В Сарни з концертом завітає Степан Гіга

14 травня у Сарненському РБК відбудеться концерт народного артиста України Степана Гіги. Перед цією подією вдалося поспілкуватися з ним, аби ближче познайомитись і дізнатись чого чекати від виступу на нашій сцені.

Квитки можете придбати за адресою: м. Сарни, просвіти,
13, ("Магазин чесних цін") замовлення за телефонами:
(068)043-76-34, (066)47-32-758, (063)930-93-83, (03655)34181

Народний артист України Степан Петрович Гіга народився 16 листопада 1959 року в
селі Білки Іршавського району Закарпатської області.

Коли навчався в загальноосвітній школі, приватно брав уроки вокалу та гри на баяні в
місцевого вчителя музичної справи Михайла Копинця, якого можна з повним правом назвати
провідником майбутнього народного артиста у світ музики. Тому не дивно, що після
освоєння азів музичної грамоти Степан Гіга вирішив навчатись далі. Однак до Ужгородського
музучилища йому довелось вступати аж чотири рази: після 8, 9 та 10 класу стати
студентом не вдавалося. Тому, закінчивши десятирічку, він пішов працювати слюсарем до
місцевої сільгосптехніки, а згодом — водієм вантажівки. Звідти — в армію, а ще через два
роки, коли повернувся із війська, Степан зробив четверту спробу стати учнем
Ужгородського музучилища. Цього разу йому це вдалося.
Ще від 7 класу і до самого закінчення музучилища Степан Гіга був учасником ансамблю
“Зелені Карпати”, згодом став керівником цього колективу.
В Ужгородському музучилищі Степан Гіга навчається лише три роки (1980-1983рр.)
замість чотирьох — склав іспити екстерном, і в тому ж 1983 році вступає до Київської
консерваторії на вокальний факультет, де навчається у класі професора, завідувача
кафедрою, народного артиста України Костянтина Дмитровича Огнєвого.
Навчаючись у консерваторії, Степан Гіга отримав спеціальний дозвіл Міністерства
культури України про вільне відвідування навчального процесу. Це звільняло його від лекцій
та семінарів, але ні в якому разі не від іспитів та заліків. Хоча і цей вільний час дозволив
брати участь і перемагати в понад десяти різноманітних конкурсах і фестивалях.
На ІІ курсі філармонії Степан Гіга стає солістом надзвичайно популярної того часу
синтез-групи “Стожари” (при Чернігівській філармонії), одночасно працює солістом оперної
студії Київської консерваторії, якою керував народний артист Радянського Союзу Дмитро
Гнатюк.
Після закінчення консерваторії отримав направлення на роботу солістом Національної
опери, але, зваживши всі “за” і “проти”, Степан відмовляється. Саме через це йому вдалося
отримати диплом про закінчення вищого закладу лише через півроку. У цей час він отримує
кілька пропозицій щодо подальшої роботи, в тому числі й від Волинської філармонії, де
спеціально для нього була створена група “Рандеву”. Однак він відмовляється і
повертається на рідне Закарпаття — і в 1988 році стає солістом Закарпатської обласної
філармонії. Через рік Степан Гіга створив джаз-рок групу “Бескид.
У 1991 році, коли цей гурт розформували, Степан Гіга залишився без роботи. Саме тоді
він вперше спробував займатись аранжуванням, почав писати пісні. З цим заняттям не
розлучається до нині. Згодом створив власну студію звукозапису “GIGARecords”.
У 1995 році виходить перший сольний альбом співака “Друзі мої”. Згодом з’явилися ще
два: “Вулиця Наталі” та “Троянди для тебе”
До речі, саме альбом “Вулиця Наталі” став для Степана доленосним — у 2002 році
тиражі продажу сягнули мільйонної позначки. І як результат — Степан Гіга першим в
незалежній Україні отримав Золотий диск.
20 лютого 1998 року стає заслуженим артистом України, а вже за чотири роки, 28
грудня 2002 року, отримав звання народного артиста України.
За 10 років Степан Гіга випустив три сольних альбоми, дві відеокасети з кліпами (“Друзі
мої” та “Вулиця Наталі”), ще одну відеокасету — з врученням Золотого диску. 17 листопада
2005 року в Івано-Франківську відбулася презентація першого в Україні подвійного DVD
співака. На двох дисках — І — “Вулиця Наталі”, ІІ — “Троянди для тебе” — версія “живих”
концертів Всеукраїнського туру, який проходив напередодні на підтримку нового альбому
“Троянди для тебе”.
За заслуги перед українським народом і за розвиток української культури Степан Гіга у
2002 році був нагороджений золотим орденом князя Костянтина Острозького І ступеня, у
листопаді 2005 — отримав срібний орден Андрея Первозванного ІІ ступеня, а через кілька
місяців, у січні 2006-го, йому вручили золотий орден Андрея Первозванного І ступеня.
Степан Гіга одружений, виховує двох дітей. Донька Квітослава і син Степан, до речі,
часто гастролюють разом із татом із сольними номерами і найчастіше виконують пісні на
музику батька.

- Степане Петровичу, вітання Вам із поліського краю! Чи погодитесь дати відповідь на
кілька питань?

- Привіт! Звичайно, так.
- В середині травня Ви багато часу проведете на Поліссі, адже концерти плануються у
Кузнецовську, Сарнах, Дубровиці й Березному. Ви вперше побуваєте у цих містах?

- Ні, поліський край мені добре відомий, бо я працював у Рівненській обласній філармонії.
Маю багато друзів про яких завжди приємно згадати. Серед них Сашко Невже, Сергій Попик з
якими я співпрацював та багато інших. Загалом, це прекрасний край, який я дуже люблю.

- Ви працювали з багатьма гуртами і у різних тандемах. А чи не маєте наміру зробити
якийсь популярний (як це стало модним серед артистів сучасності) проект?

- У мене є постійні проекти. Зокрема, я завжди працюю з гуртом «Друзі мої», які вже
більше 15 років зі мною. Не знаю чи будуть вони на Полісся, бо такі речі ще мають фінансову
складову, але цей гурт завжди зі мною. Крім того, Степан Гіга молодший, мій син та донька
Квітослава Гіга це і є, власне, мої проекти. Я пишу їм музику і завжди допомагаю у творчій
діяльності. До речі, син створив власний колектив «Контрабас», який ставатиме все більш
популярним. У мене є власна студія звукозапису, я постійно у творчому пошуку, постійно
працюю над новими роботами. До глядачів намагаюсь привезти завжди «свіжий» репертуар.
Якщо в якесь місто я приїжджаю другий раз, то обов’язково везу нові пісні, але разом з тими, які
стали улюбленими для багатьох слухачів і глядачів.

- Про одну з таких пісень. «Яворина» (або перша назва «У райськім саду») була
написана Вашому товаришу, який пішов з життя. Сьогодні вона набуває особливої
актуальності, бо її можна присвятити усім героям, які поклали своє життя на вівтар неньки
Батьківщини. Ви погоджуєтесь?

- Так, звичайно! Пісня, слова якої написав Степан Галябарда була створена пам’яті мого
друга Назарія Яремчука, але зараз я її посвячую й іншим колегам, яких уже немає з нами. До
того ж, на концертах я завжди кажу, що ця пісня і про героїв, які зараз віддали своє життя задля
цілісності України. Назва яворина стала народною, так її люди почали називати, і добре, що
вона багатьом припала до душі.

- Тема збройного конфлікту в зоні АТО для Вас болюча?
- Дуже. Я дуже боляче переживаю події на сході держави так як і всі українці. Важко
втрачати цвіт нації, молодь, яка є справжніми патріотами. Принагідно намагаюсь допомогти
бійцям АТО. Завжди з концертів виділяємо для цього певну суму. Не одноразово були з
концертами на полігонах і в госпіталях. Зараз планую чергову поїздку в тому напрямку. Я
розумію, що на «передку» не до пісень, але вважаю, що кожен повинен займатися своєю
справою задля спільної мети. Я сподіваюсь, що своїм співом підніму чийсь бойовий дух, когось
підтримаю, бо моя зброя – це є слово, це є пісня. Ми стараємося зробити все можливе для тих
хлопців, які захищають нашу землю.

- У великодній період чого б Ви хотіли побажати поліщукам і одразу скажіть чого чекати
на Вашому концерті?

- Я завжди йду до свого слухача із щирою душею. Якось, один священик сказав мені, що я
схожий на нього, бо і в церкву і на мої концерти ніхто не йде під примусом. До мене йдуть люди
за власним бажанням, а я роблю все що можу для того, аби втішити їх душі, підбадьорити. Я
намагаюсь сіяти добро на своїх концертах. Я дуже ціную свого глядача і намагаюсь максимум
віддати того, що мені дав Бог. Якщо мені дано співати, то я буду співати для людей. Завжди хочу
щоб мій глядач відпочив і відчув себе комфортно на концерті. Хочу побажати усім гараздів у
повсякденні, миру й злагоди, нехай наша держава міцніє і квітне.

Щодо концерту, то я приїду зі своїми дітьми – Квітославою і Степаном, які також
порадують кожного хто прийде. Ми зробимо усе, що вміємо для того, аби кожен слухач відчув
естетичну насолоду від перебування на концерті. Зараз, традиційно, я завершую свої виступи
піснею «Дорога до храму» де є такі слова: «Пам’ятаймо лишень: домовина не має кишень». На
той світ ми нічого не заберемо, тому потрібно ділитись тим, що маєш. Я маю талант співати
тому й співатиму щиро для людей.
Любіть один одного, бо в любові твориться добро! Я Вас люблю і чекаю на концерті!
- Дякую за розмову!
- Вам дякую. Слава Україні!
- Героям слава!

Розмовляв Юрій Прозапас