!  !

В Сарнах відбувся літературний захід, присвячений 80-ти річчю від дня народження Миколи Кириловича Пінчука - літературознавця із Степаня.

Вчора в Сарненській районній бібліотеці відбулося засідання літературно-поетичного клубу «Дивослово», присвячене 80-ти річчю від дня народження Миколи Кириловича Пінчука – літературознавця, музейного фахівця, краєзнавця із селища Степань.

В заході взяли участь люди, які мали пряме відношення до Миколи Кириловича або були особисто з ним знайомі. Директор Сарненського історико-етнографічного музею, Раїса Тишкевич, була тісно знайома з ним та його сім’єю. Розповіла, що Микола Пінчук любив життя та свій край і був талановитою людиною.

Кілька слів про свого земляка сказала його землячкапані Лідія, вона поділилась тим, що степанці пишаються Миколою Пінчуком і його книги дуже користуються попитом в селищі. Розповіла, що в Степані часто проводять літературні засідання «Світлиця», куди запрошують дочку, внуків та всіх знайомих літератора.

Слова вдячності про знайомство з Миколою Кириловичем висловила і Раїса Степанівна, яка в свій час написала про нього статтю «Слово про колегу» в місцеву газету. Говорила, що він був щирою, надійною та «теплою» людиною біля якої грілась душа.

Кілька слів на адресу пана Миколи сказав і Едуард Раковець котрий теж був присутній на засіданні клубу.

Микола Пінчук народився 27 січня 1936 року в селищі Степань, що на Сарненщині. Деякий час проживав в селі Калинівка. Навчався в Дрогобицькому педінституті імені Івана Франка на філологічному факультеті. Саме із студентських років зайнявся літературною творчістю і почав друкуватись. Микола Пінчук взяв собі псевдонім «Горинь», тому що народився і виріс на березі річки Горинь, яка була для нього натхненням та снагою до життя.

Після закінчення інституту працював на Волині в районній газеті. Був одружений та мав двох дітей. З 1960 року почав вчителювати в рідному Степані, викладав українську мову та літературу, називали його «відмінником народної освіти». Захоплювався етнографією, фольклором, філателією, боністикою, історією та краєзнавством.

Часто публікували матеріали Миколи Пінчука на сторінках «Сарненських новин» в 60-90-ті роки. Друкувався в обласній та центральній пресі, транслювався по радіо. Раїса Тишкевич говорила, що коли заходив в редакцію його було багато, адже Микола Кирилович випромінював позитивну енергетику. Він ніколи не стояв осторонь різноманітних подій у рідному селищі. Він був закоханий у свою Степанщину і це виразив у поезії та в описах рідного краю. Також писав і ліричну поезію про взаємини людей, патріотичні вірші, де присутня тема війни.

В 1973 році став зачинателем і керівником чудового Степанського історико-краєзнавчого музею. Під його керуванням юні степанські слідопити встановили імена безіменних солдатів, які загинули, визволяючи Степань від німецьких окупантів, і яких вважали такими, що пропали безвісти. Багато років він досліджував історію родини Ворцелів. Усе, за що брався, в нього виходило швидко та вміло.

Микола Кирилович, працюючи в школі, заснував там драматичний гурток, який працює і до сьогодні. Буваючи в гостях сім’ї Пінчуків пані Тишкевич згадує, що в День визволення Степаня вони завжди приймали гостей, а саме родичів солдатів, які загинули в Степані. Співпрацював та дружив з письменником Леонідом Кулішем, який надихнув літературознавця на поезію. Микола Кирилович Пінчук - член Всеукраїнської спілки краєзнавців, єдиний в області нагороджений грамотою Державного ювілейного комітету з приводу відзначення 150-річчя від дня народження Великого Кобзаря, перший лауреат регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині» (1991 p.). Помер Микола Кирилович Пінчук 11 грудня 1994 року в Рівному, а поховали його в рідному Степані.

Закінченням заходу став продекламований вірш поетеси Надії Свищевської, присвячений видатному краєзнавцю, а колектив Сарненського будинку культури виконав пісні «Журавка» та «Сни» за словами Миколи Пінчука та музикою композитора Віктора Торчика. Пом’янули Миколу Кириловича хвилиною мовчання. Наостанок Тетяна Лімонова презентувала нарис із серії «Гордість краю» підготовлений Сарненськими бібліотекарями, де зібрана біографія краєзнавця та його вірші. Дану книгу подарували представникам навчальних закладів та бібліотекарям Степаня. А кожен бажаючий може ознайомитись з нарисом в Сарненські районній бібліотеці.
Микола Кирилович був гарним поетом, але за своє життя не видав жодної збірки. Його справу продовжила дочка Лілія Миколаївна. Лише після смерті поета, вийшла збірка віршів «Гіркий полин» (1995 рік). Він написав також літературну драму «Бурштинове намисто» за повістю Олександра Купріна «Олеся» та книгу «Сходження на Голгофу» про історію Степанських релігійних общин.

Наталія Мосійчук